Ксенія Ковальська: "Письменник повинен пам’ятати, що його читачі незабаром стануть дорослими..."

Пані Ксеніє,  з-під Вашого пера вже з’явилося чимало книг для дітей. Чим саме Вас приваблює статус дитячої письменниці?

Відверто кажучи, мені чи не найбільше подобається статус читача. Виявляється, іноді одне виключає інше.
Якось на книжковій виставці побачила на одному зі стендів шанованого мною автора, купила його книжку.  Коли він її підписував, я не втрималася та гонорово заявила, що також пишу. Хотіла принести йому з іншого стенду свою книгу та подарувати.  Він подякував, подивився на мене чесними сумними очима і сказав, що не потрібно, він не читатиме, бо не має часу. І тоді відкрилася мені велика таємниця – письменники не читають один одного. Вони пишуть і не знають, наскільки талановитий той хлопець чи ця пані, вони приблизно знають, як пишуть корифеї-патріархи, а решта на підтанцівці (підтанцовці?). Добре, що у нас не так уже й багато письменників, бо на скільки збільшується їх кількість – на стільки ж зменшується кількість читачів. Закон збереження матерії .    

Серед героїв Ваших книг –  інопланетяни, що прилітають на канікули відвідати нашу землю, і звірята, у житті яких розгортаються справжні детективні історії…  Як же «знаходять» Вас персонажі Ваших книг?

Навколо повно тем, сюжетів та персонажів. Досить вийти з дачного автобуса і пройти повз кіз, що пасуться неподалік зупинки – і ти вже маєш сюжет. Хитрі очі цапа підказують, що він знає життя. Чого б це йому так зухвало дивитись?  Можливо, щойно він спілкувався з прибульцями і навіть мав шанс назавжди покинути нашу планету, коли б не дідусь та бабуся, які до нього звикли, а він до них. Такі думки мені приходять, коли йду від зупинки до свого будиночка.
Про все можна писати: про здичавілого пса, що оселився  на зарослому бур’янами сусідському обійсті, або породистого стриженого пуделя в костюмчику, про їжаків, кротів, бабусь з кішками, поважну ворону та нахабну сойку, розлогу шовковицю на пустирі, пересувний цирк та дивакуватого дельтапланериста. Життя сплетене з випадкових зустрічей, враженнь, почутих від когось захопливих історій.

У видавництві «Навчальна книга – Богдан»  з’явилася Ваша повість-казка «Хто врятує Тірлі-Беатрису-Берту?» Що чекатиме читачів на сторінках книги із такою інтригуючою назвою?  Чи врятують врешті Тірлі-Беатрису-Берту?

Колись на роботі я зайшла до сусідньої кімнати і побачила там привітного маленького песика, що сумирно сидів на килимку біля робочого столу одного з колег. «Хто це?» – запитала я. «Тірлі-Беатриса-Берта» – гордо відповів інженер Сергій. Вони нещодавно купили песика в клубі, ім’я у нього вже було. Я подумала, що це дивне ім’я мусить залишитися в літературі  – вирішила написати про Тірлі. На осінньому «Медвіні» разом зі мною на стенді сиділа справжнісінька Тірлі-Беатриса-Берта в платтячку. Поруч лежали її документи, щоб всі знали, що вона і є справжньою героїнею книги.
Загалом же це історія про пригоди рудої кішки Мар’яни, казкових  мешканок шовковиці Тятіку і Патіку, пуделя Фрея, ворону на ім’я Ворона Петрівна, бродячого пса Кусачку та маленького песика з довгим ім’ям.  З усіма ними трапляються пригоди. Звісно, жодна істота в результаті не постраждала.

Для дітей якого віку здебільшого  розраховані Ваші книги?

Книги розраховані на дітей молодшого шкільного віку. Дітям від 5 до 10 років вони подобаються. Та не тільки. Книжку прочитала моя мама, якій 85 років і сказала, що Андруховичу до мене далеко. Звісно, її оцінки дещо упереджені.

Наскільки притаманний гумор Вашій творчій манері? Наскільки важлива його присутність, на Ваш погляд, у дитячій книзі?

У школі всі ми більше любили вчителів з почуттям гумору. Учитель, який не міг довести клас до реготу і не вмів сміятись разом з учнями, шансів на любов не мав. В моїх творах кумедні ситуації трапляються з кожним з героїв. Справа в тому, що веселі історії і писати веселіше.
 

 Про що, на Вашу думку,  не має права забути письменник , створюючи книжку для дітей?

Письменник повинен пам’ятати, що його читачі незабаром стануть дорослими. Вони мусять знати, що в реальному світі крім добрих людей є недобрі, чиняться несправедливості, хтось хворіє, хтось не має даху над головою . Наш світ цілком придатний до життя, проте багато залежить від твоєї родини, місця, де ти народився, від друзів, з якими ти ганяв м’яча. Від учителів, сусідів, псів, ворон, тролейбусів, книг. І про це треба писати.
Мої дитячі твори в жодному разі не є соціальними. Хоча в планах маю один такий проект. Я уникаю моралізаторства, адже малеча в такому віці одразу відчує штучні надбудови та знудилася б читати такий текст. Втім, я не втрималася від того, щоб в кінці історії про Тірлі-Беатрису-Берту заслужено не віддячити одного з героїв -  вуличного пса Кусачку. Він пережив скрутні часи і лишився добрим та чесним. Сподіваюся, такі герої вчитимуть маленьких читачів простим істинам та власним прикладом пропагуватимуть гуманітарні цінності.

Які книги Вам у дитинстві подобалися найбільше? Чи повертаєтеся до них тепер?

У дитинстві я читала все, що потрапляло мені на очі і дуже швидко перейшла до дорослої літератури.
Найбільше любила читати про подорожі. На мою думку «Фрегат Паллада» Гончарова – найкраще, що потрапило до нас з віку 19, а в 20-му – це книги чехів Іржи Ганзелки та Мірослава Зікмунда. Я перечитала більшість їх книг, виданих в СРСР. Потім їх заборонили і читати про подорожі стало нічого. Пізніше я звідкись дізналась, славнозвісні чехи подорожували Сибіром та Далеким Сходом. Заїхали у Шушенське, де ще живі були люди, які бачили Леніна під час його заслання або їхні родичі його пам’ятали. І написали, що Леніну в Шушенському жилось добре. І ще щось таке писали про наше життя, чого влада не сподівалася від них. Через це і заборонили. Так казали.

Дитяча любов до читання про подорожі переросла в захоплення мандрами?

Дитячі мрії часто визначають майбутнє.  Маленькою дівчинкою я дуже любила подорожувати. Зазвичай то були вояжі поїздом Івано-Франківськ – Козятин. Ми їхали у відпустку з батьками і мусіли зробити пересадку в Шепетівці. Там ми неодмінно йшли обідати в ресторан на вокзалі – до нашого потяга лишалося близько 4 годин. У ресторані було дуже незвично, мені запам’яталися пальми і білі скатертини на столах. Так само білі чохли на кріслах. Чи справді вони були такими білими, як в моїх спогадах? Треба повернутися туди і знову пообідати в ресторані на вокзалі в Шепетівці, все якось не складається.
Саме ця любов подорожувати привела мене до інституту нафти та газу, де я отримала спеціальність, що передбачала виїзди на трасу. Завдяки такій роботі я бачила Середню Азію, Кавказ, Закарпаття та Прикарпаття. Коли їдеш по роботі – бачиш зовсім не те, що показують туристам. Коли ходиш на роботу у іншій зовсім країні, звертаєш увагу, що там їдять, про що теревенять у перервах, як одягаються і якому Богу моляться. Часто знаходиш серед цих людей і товаришів, які частують тебе печеними баклажанами чи діляться сімейним рецептом, бо ще можна встигнути зварити ткемалі або варення з мандаринів.

Чи є сенс говорити сьогодні про еволюцію дитячої літератури? Наскільки відрізняється дитяча література, на якій виросли Ви, від сьогоднішньої літератури для дітей?

Я виросла на шкільній програмі з одного боку та книжках, які могла десь дістати незбагненними інтуїтивними пошуками. Тепер же книг повно і буває складно зорієнтуватися біля полиці в книгарні. Наприклад, на видному місці стоїть Корнелія Функе «Чорнильне серце». Цікава книга, світовий бестселер. А десь на нижній полиці Галина Пагутяк, «Королівство» якої читається так само на одному диханні. Пагутяк нічим не гірша за славнозвісну німкеню, проте мало хто про це знає. У моєму дитинстві не було подібної літератури, але була інша. Тоді не було також мобільних телефонів, фастфудів, татуажу та електронних книг. Не може весь світ мінятися, а література ні. Звичайно, вона інакша. Проте Дікенсу, Марку Твену,  Гаррієт Бічер-Стоу, Вінграновському та Нестайкові завжди буде місце, мені здається.

Ви пишете також і для дорослих, що саме?

Років з п’ять тому вийшли два мої детективи «Сепуку по-київськи» та «Отрута від Меркурія». На черзі третій, де, як і в попередніх, в пригоди встряває дівчина Віка. Вона варить варення з гарбузи, водить дружбу з старенькою сусідкою, випадково втрапляє до шлюбного агентства, втрачає довіру свого хлопця, переймається проблемами безпритульного підлітка, зустрічає на вокзалі друга дитинства, напідпитку співає з ним коломийки, ходячи електричкою, дереться на сусідський балкон – тобто робить все те, що кожен з нас здатен за певних обставин.

Чим особисто для Вас є натхнення? Чи часто відвідує воно Вас?

Кажуть, до когось натхнення прилітає після келиха вина. У мене воно ховається за спинкою дивану, причаїлося там і чекає. Хочеться спати, але чомусь сідаєш за ноутбук, починаєш ліниво клацати, виходить зовсім не те, витираєш все, переписуєш, і в якийсь момент виходить історія. Звісно, це все ще чернетка, попереду купа роботи над нею. В такий момент сон іде геть, і вже не можеш зупинитись. Добре, коли завтра субота чи неділя.

Поділіться, будь ласка, своїми творчими планами.

Хочу створити нарцисово-тюльпанну композицію на дачній клумбі. Це також творчість!
Сподіваюся, врешті дійде черга й до скатертини, що її хочу вишити стародавніми косівськими орнаментами.
Це буде саме тоді, коли піде газ трубами газопроводу, у проектуванні якого нещодавно брала участь.
Стосовно літератури, то зараз одночасно пишу три твори. Два з них адресовані дорослим, один – для дітлахів. Не поспішаю –  чекаю поки остаточно визначусь із сюжетом. Всі пазли мають зійтись докупи.