Прудник Світлана: «Ця величезна, просто космічна місія – привчити дитину до книжки, до читання – лежить на родині»

Пані Світлано, Ви – авторка багатьох різноманітних творів для дітей. Із чого розпочався Ваш творчий шлях? Як стали саме дитячою письменницею?

Творчий шлях кожної людини розпочинається, звичайно ж, у дитинстві. Бо кожна дитина пізнає і відкриває світ по-своєму і творчо... Одному метелик на квітці видається бантиком, як на голівці дівчинки, другому – чарівним літачком, третьому – літаючою квіткою... І то вже тато чи мама пояснять дитині, що ніяка то не літаюча квіточка, а звичайнісінький метелик...Тільки для одних він так і залишиться літаючою квіточкою, а для інших якоюсь капустянкою.
Наш батько Світлий Володимир Павлович працював сталеваром на Нікопольському південнотрубному заводі. Ну, здавалося б, далека і дуже далека від літератури професія. Але він був чи не найактивнішим читачем бібіліотеки, що містилась у заводському клубі. І приносив книжки не лише для себе, а й для доньок – нас у мами з татом троє. І журнали передплачував і дорослі, і дитячі: «Роман-газету», «Дніпро», «Вокруг света», «Пионер», «Веселые картинки».
Купували книжки не часто, та все ж стояла у нас етажерка. Там був «Кобзар», професійні книжки (батько увесь час учився і нас до того привчав), художні. Зокрема, перше видання Олеся Гочара «Собор» – по ньому вчилися й наші сини. Зберігаємо тепер «Собор» як сімейну реліквію.
Моя старша сестра Людмила теж приносила книжки зі шкільної бібліотеки. І я разом із нею читала все на чотири роки раніше, ніж мої однокласники. Любила писати шкільні твори на вільні теми.
А які вчителі були у нашій Нікопольській середній школі № 19! Особистості! Вони давали нам не лише знання за шкільною програмою – підштовхували повсякчас до того, щоб ми мріяли й робили кроки до здійснення своїх мрій.
Пригадую, нашій меншій сестрі Ірині тато купив веселчанську книжечку з барвистими малюнками. Ті вірші Грицька Бойка я пам’ятаю й досі. А тепер мені щастить час від часу спілкуватися з його онукою – Богданою Бойко, яка теж пише гарні вірші.
Після закінчення факультету журналістики Київського університету імені Т. Г. Шевченка майже 17 років працювала в дитячій газеті «Зірка». То була справжня школа дитячої журналістики. Це лише здається, що для дітей писати легко. Насправді, маленькі читачі дуже вимогливі. Їхню довіру втратити легко – вони відразу відчувають нещирість. І подача матеріалу повинна бути різною. Кілька разів написала їх у формі казки. А коли на них звернули увагу, почали передруковувати інші видання, зрозуміла, що казка мене не відпустить.
Останні 16 років – редактор відділу літератури журналу «Барвінок».

Напевно, людина, яка написала стільки казок, просто не може не вірити у них сама…

Чи вірю я в казки? Не можна писати те, в що не віриш.

До яких образів головних персонажів звертаєтеся у своїх книгах найчастіше? Чому саме до них?

Герої казок різні. Це мешканці Затишного лісу , Острова Балакунів, Стрибаючого міста, брати-місяці, київські дерева і навіть літери... Та всі вони – бажані, бо приходять спочатку до мене, а тоді – до читачів, – з добром.

Для читачиків якого віку розраховані Ваші видання?

Пишу для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку. Вони – найвдячніші слухачі й читачі, вони ще також вірять у казку.

Що саме намагаєтеся донести до дитячих сердець своїми творами?

У казках йдеться про те, про що мріє кожна дитина, навіть не усвідомлюючи цього. Щоб її любили, дбали про неї, спілкувалися з нею, допомагали, не сварили, вчили... Це можна назвати казкою, або, дорослою мовою, мрією про людські цінності. Хоч яким є нинішній світ, дитина приходить у нього для щастя. Герої казок підказують їй, вчать, як бути, як жити. Звісно, вони не кажуть, зокрема,: «Будь чемною!», але своїми вчинками показують, що така риса характеру стане у пригоді будь-кому.

Скажіть, будь ласка, кого саме маленькі читачки зустрінуть у Затишному лісі? Чи буде затишно дітям подорожувати сторінками цієї книги?

У Затишному лісі живуть звірята. З ними стаються такі ж пригоди, як з Оленками та Петриками. Дитина слухає, читає про звірят і переносить їхні вчинки у свій світ: упізнає в одних себе, в інших – своїх друзів. І вже міркує, а чи затишно живеться їй (вона вже розуміє, що йдеться не про м’які подушки й зручні крісла), чи затишно біля неї її мамі, друзям?
Чи цікаво читачам подорожувати сторінками цієї книги – краще запитати у них самих.

Де ж знаходиться острів Балакунів та хто має нагоду туди потрапити?

На Острові Балакунів, мабуть, побували усі ми в дитинстві. Бо кожному є що згадати про власні словотвори, кумедні випадки, пов’язані з нерозумінням мови дорослих, прагненням по-своєму розтлумачити значення слів, фразеологізмів. На Острові Балакунів охоче зустрічають усіх, хто любить поговорити, побазікати, потеревенити... І хто вміє слухати.

А як ведеться мешканцям Стрибаючого міста?

У Стрибаючому місті всі будинки уміють стрибати. Їхнім мешканцям це подобається. Так зручно подорожувати, не виходячи зі своїх затишних осель! А віднедавна разом із будинками навчилися стрибати чашки, кактуси, ґудзики і навіть дивани. Залишилося тільки знайти видавця для нових «Казок Стрибаючого міста».

Якою, на Ваш погляд, повинна бути сучасна дитяча книга?

Цікава змістом, красиво оформлена, доступна ціною, видана нормальним накладом.

Як редактор відділу літератури дитячого журналу «Барвінок», що можете сказати про інтерес дітей до художнього слова? Як виховувати у дітях любов до літератури?

Щоб дитина читала, її слід до цього привчити.
Як?
У кожної сім’ї свої «секрети». Щастить тим, у кого «читаючі» батьки, а ще краще, щоб такими були бабусі з дідусями і не десь далеко, а близько.
Словацький дитячий письменник Ян Улічіанський у посланні до Міжнародного дня дитячої книги цю тему побачив так: «Дорослі часто запитують, яка доля чекає на книжки, коли їх перестануть читати діти. Можливо, існує і така відповідь – «Завантажимо їх на величезні космічні кораблі і пошлемо до зірок!» Книги й справді схожі на зірки нічного неба. Їх дуже багато, і часто вони такі далекі від нас, що ми не наважуємося доторкнутися до них. Однак уявімо пітьму, яка б настала, якби всі книги, комети нашого мозкового космосу, раптом згасли і припинили випромінювати невичерпну енергію людського пізнання і фантазії... Уф!»
Як часто батьки купують нині книги дітям? На Миколая, Різдво та ще на день народження. І то переважно спочатку – розмальовки, згодом – енциклопедії. Сформувати дитячу бібліотеку не просто. Бо нині на книжковому ринку чимало книжок, від яких дітей варто оберігати. Однак хай кожна мама (тато) частіше запитує себе: « А коли це я останній раз була зі своєю донечкою (синочком) у книгарні, музеї, театрі?»
Ця величезна, просто космічна місія – привчити дитину до книжки, до читання – лежить на родині.
Так хотілося б сказати – і на державі. Та, на жаль, наше суспільство поки що не є таким, що усвідомило важливість проблеми дитячої літератури і дитячого читання.

Чим сьогодні живе журнал «Барвінок»?

Журнал «Барвінок» сьогодні, як і всі попередні вже майже 85 років (наступного року журнал «Барвінок» відзначатиме 85-річний ювілей) пропонує своїм читачам тільки найкраще читання. Воно різне: художня література (переважно першодруки, які потім виходять у світ книжками), пізнавальні матерали (які не лише допомагають дитині знайомитися зі світом, а й визначити своє місце в ньому, стимулюють до саморозвитку й прагнення змінити світ на краще), ціла система творчих конкурсів, завдань, вікторин (спрямованих на розвиток творчих здібностей дитини). Досить лише перелічити журнальні рубрики: «Ми любимо читати!», «Книга золотих Казок», «Хто? Що? Як? Де? Коли? й Чому?», «Наш скарб – рідна мова», «Крамничка «Здоровий Бублик», «Банк Усіляких Цікавинок», «Центр Загадкових Явищ», «Твій світ», «Мудрагелія» «Секретні файли про тебе», «Енциклопедія Язикатої Хвеськи», «З торбинки дядечка Запитальника»... Та краще один раз побачити, а тому завітайте на сайт журналу «Барвінок» за адресою www. barvinok. іnfo На сайті знайдете матеріали і для дорослих, і для школярів. Зокрема, там є архів номерів, а в Барвінковій книгарні – сучасна українська, зарубіжна проза, казки. А передплатити журнал можна на пошті будь-якого дня. До речі, періодичне видання теж привчає дитину до читання. Хай вона теж щомісяця чекає на свій журнал чи газету і читає його *як мама й тато свої).

Поділіться, будь ласка, своїми творчими планами.

Планів багато. Але у народі, та й творчі люди, застерігають: «Не кажи гоп, поки не перескочиш». А про те, що вже написано: то хотілося б, щоб його побачило книгами і прочитало більше читачів. Чимало казок, спасибі, друкується у журналах «Початкова школа», «Перець», «Жінка»,«Мамине сонечко», «Ангеляткова наука», звучать у «Вечірній колисанці» на радіо. Але книжка є книжка. Я, як би вам сказати, не пробивна людина. Та й щоденна робота не дозволяє бігати по видавництвах. Одне слово, готові рукописи є. Творчі плани теж.